Олексій Колесніченко — фізичний терапевт, наставник і людина, яка розуміє своїх пацієнтів не лише професійно, а й особисто. Він працює з військовими після тяжких поранень, допомагає освоювати протези, супроводжує тренування та навчає безпечним технікам руху.
Досвід, який не викладають у жодному університеті
Олексій живе з ампутацією обох нижніх кінцівок: ліву ногу йому ампутували у 2018 році, праву — у 2022-му. Саме власний складний шлях став основою для його нинішньої професії. У TYTANOVI REHAB він прийшов близько пів року тому, відчувши, що досвід, який набув за роки користування протезами, може бути корисним іншим.
Попри відсутність формальної медичної освіти, Олексій має унікальну компетентність — практичні знання, набуті на власних помилках. Раніше він працював у компанії, де проходив протезування, хоча за фахом є фінансистом. Однак принциповість і переконання завжди ставив вище за підпорядкування: він відмовився видавати протез пацієнтові, який мав сильні натертості, і через це був звільнений. Сьогодні він з усмішкою каже, що радий тому рішенню — воно привело його до людей, з якими він дійсно може змінювати життя.
Після звільнення він звернувся до В’ячеслава Запорожця з пропозицією долучитися до TYTANOVI REHAB. Вже наступного дня він вийшов на роботу й почав допомагати новим пацієнтам.
Робота з ветеранами: від перших кроків до повного відновлення
Основне завдання Олексія — навчити людину, яка вперше стала на протези, правильно рухатися, розуміти своє тіло та доглядати за куксою й механізмами. Чоловік наголошує: неправильні звички, набуті під час ходьби на милицях, часто переносяться й у подальше користування протезом — люди починають зміщувати центр ваги, «завалювати» коліно або крокувати асиметрично.
«Я хочу, щоб хлопці не повторювали того болючого досвіду, який був у мене. Мене ніхто не вчив. Я все опановував сам — через біль, натертості, помилки», — говорить він.
Остеоінтеграція: особливості та переваги
Окрім класичного протезування, Олексій працює з пацієнтами після остеоінтеграції — коли у кістку вживлюють титановий імплант, на який безпосередньо кріпиться біонічна нога. Це дає значно кращу амплітуду рухів та комфорт, але потребує суворого протоколу відновлення.
Спершу пацієнт користується коротким тимчасовим протезом — «стабісом». Навантаження зростає поступово: 10 кг, 20 кг, далі — щоразу більше. Лише після досягнення 50% власної ваги людині дозволяють ставати на повноцінний протез і робити перші кроки.
Головна проблема — не технічна, а психологічна
На думку Олексія, найскладніше у реабілітації — подолати людську лінь та очікування швидкого результату.
«Ми часто хочемо все й одразу: одягнув протез — і наче маєш ходити, як раніше. Але це складний шлях. Біль, незручність, невпевненість — усе це нормально. Проблема починається тоді, коли руки опускаються».
Чоловік часто показує пацієнтам власні натертості чи сліди від навантаження, щоб дати зрозуміти: він не просто терапевт, він той, хто щодня долає такі ж труднощі.
Погляд суспільства на людей з ампутаціями
До початку повномасштабної війни багато хто зустрічав Олексія з осудом або нерозумінням. Його плутали з наркозалежними чи людьми, які «самі винні» у втраті кінцівок. Після 2022-го суспільство стало набагато лояльнішим, але реакції все ще бувають різними.
«Дорослі часто не знають, як реагувати. А діти — найчесніші. Вони питають прямо: “Чому у вас немає ніг?” — і я із задоволенням відповідаю. Щоб зменшити страх, я навіть кріплю на протези маленькі іграшки».
Олексій Колесніченко впевнений: ідеального протеза не існує. Є лише різні рішення — кожне зі своїми сильними сторонами й обмеженнями. Та головне — бажання рухатися вперед.
«Я розумію кожного пацієнта, бо проходжу цей шлях разом із ними. І я знаю: можна жити активно, бігати, займатися спортом. Треба лише мати бажання, підтримку та правильний підхід».
